студентка Східноукраїнського національного університету ім.В.Даля
Світлична Юлія Анатоліївна
студентка Східноукраїнського національного університету ім.В.Даля
ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
В наш час суттєву трансформацію поняття національна безпека викликали процеси глобалізації політичних та соціально-економічних проблем. Якщо до другої половини минулого сторіччя при вивченні питання безпеки країни основна увага приділялася військово-політичній складовій, а питання економічної безпеки розглядалося з точки зору можливості забезпечення економікою держави обороноздатність країни, то наприкінці ХХ сторіччя формування системи міжнародної військової безпеки, призвело до того, що головні «баталії» перемістилися в економічну площину. На прикладі України це яскраво виражено у «газовому конфлікті» з Росією через ціну на його закупівлю,та вартість транзиту через територію України. Проблема полягає у тому, що треба створити, а головне реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, яка забезпечуватиме захист суспільства від різноманітних загроз[3].
Науковий інтерес до проблем забезпечення економічної безпеки простежується в працях багатьох науковців. У вітчизняній науці це – З.Варналій, О.Власюк, В. Геєць, О. Мірошниченко, Т. Гордієнко, В. Мантіян, Г. Ситник, Р. Дацків та ін..
Розуміння поняття «економічна безпека» нерозривно пов’язане з поняттям «національна безпека». Пріоритетним є використання терміну «національна безпека» Т.Рузвельта, який у 1904 році вжив його для обґрунтування американської інтеграції в зону Панамського каналу, який зазначає, що національна безпека – це сукупність умов, що надійно забезпечують національний суверенітет, захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток суспільства, життя і здоров’я усіх його громадян.
Законом України «Про основи національної безпеки України» під національною безпекою розуміють захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якою забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам [4]. При цьому об’єктами національної безпеки визнаються людина і громадянин – їхні конституційні права й свободи, суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне та навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
До суб’єктів національної безпеки України належать: Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, РНБО, міністерства та інші органи виконавчої влади, НБУ, суди загальної юрисдикції, прокуратура, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, збройні сили, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Державна прикордонна служба, інші утворені відповідно до закону України військові формування, громадяни України, об’єднання громадян[4]
Таким чином до основних об’єктів національної безпеки належать: людина, суспільство і держава, у той же час держави (їх об’єднання), суспільство, громадяни є суб’єктами, що забезпечують безпеку національного та міжнародного рівня.
При цьому держава є основним суб’єктом у сфері національної безпеки, який визначає права та обов’язки усіх сторін, задіяних у цьому процесі на території країни. У свою чергу, суспільство, що складається з особистостей, шляхом формування нормативно-правових засад та безпосередніх дій своїх членів у державних інститутах і установах та об’єднаннях громадян усіх форм і напрямів діяльності формує державну політику по всіх напрямках, у т.ч. і щодо забезпечення національної безпеки.
Виходячи з того, що національна безпека є системним поняттям, при дослідженні і вирішенні проблеми її забезпечення важливе практичне і теоретичне завдання має структурна класифікація. Законом України «Про основу національної безпеки України» визначається, що національна безпека України досягається шляхом проведення виверженої державної політики «у політичній, економічній, соціальній, військовій, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та ін. сферах». Такий підхід до класифікації безпеки за функціональними сферами застосування у роботах більшості дослідників, що на нашу думку, пояснюється оптимальністю його використання з практичної точки зору, оскільки вони відповідають сферам виникнення відповідних їм за своїми характеристиками загроз[3; 1; 2].
На нашу думку, одним з найбільш змістовних і коректних трактувань поняття економічної безпеки, що визначає і ряд інших дослідників [1], є формулювання, що визначає економічну безпеку країни як «складну, багатофакторну категорію, що характеризує здатність національної економіки до розширеного відтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючої дії чинників, що створюють загрозу стійкому збалансованому розвиткові країни; забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання». Таке визначення, на нашу думку, є досить конкретним і дозволяє комплексно поєднати усі основні складові поняття економічної безпеки.
Світовим лідером у визнанні необхідності забезпечення економічної безпеки на державному рівні є США, де це питання вперше розглядалося ще наприкінці ХVІІ ст., коли в своїй доповіді «Про заохочення мануфактур» у 1791 р. міністр фінансів А.Гамільтон звернув увагу на необхідність державної підтримки розвитку національної промисловості[1]
У 1995 р. в США було затверджено меморандум, в якому було викладено основний зміст Національної програми забезпечення економічної безпеки, результатом реалізації якої стало створення єдиної у масштабах країни і взаємопов’язаної у всіх її елементах системи економічної безпеки, спрямованої на збереження лідерства США у технологічних галузях і забезпечення економічних інтересів країни.
Для України актуальність питання забезпечення економічної безпеки обумовлюється і сучасним критичним станом в економіці, який, на нашу думку, є наслідком суто вітчизняних проблем, і світові кризові явища стали лише катаклізмом цього процесу. УРСР мала найкращий промисловий потенціал серед республік Радянського союзу на момент його розпаду, але й тоді її промисловість у своєму розвитку відставала від провідних країн світу приблизно на 20 років. За роки незалежності турботами чисельних урядів промисловість не тільки не було модернізовано, – вона була фактично винищена, не у кращому стані перебуває сільське господарство. Нормально працюючими можна вважати лише окремі підприємства харчової та легкої промисловості. Споживчий ринок майже повністю заповнений імпортною продукцією. Основою урядової політики стала нищівна критика попередників, приспання населення задобрювання соціальними видатками та показниками удаваного зростання ВВП за рахунок росту цін та утримання штучного курсу національної валюти.
Важливість економічної безпеки як одного з основних елементів системи національної безпеки визначається Конституцією України, яка гласить, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою усього українського народу» та Стратегією національної безпеки України, де підкреслюється, що належне фінансове і матеріально-технічне забезпечення виконання передбачених Стратегією заходів має спиратися на сталий і динамічний розвиток національної економіки та розширення фінансових можливостей держави [5].
Економічна безпека на початку ХХІ ст. виступає основою національної та міжнародної безпеки та відбиває причинно-наслідковий зв'язок між економічним розвитком та внутрішнім і міжнародним суспільно-політичним й військовим потенціалом країни.
Оскільки реальний розвиток національної економіки може бути досягнутий лише за умов збільшення обсягів виробництва за кількістю виробленої продукції, що є неможливим без введення в дію нових підприємств і технологій, та витіснення зі споживчого ринку продукції імпортного виробництва якісним вітчизняним продуктом, реалізація на державному рівні системно-комплексної програми дій, спрямованого на підтримку національного виробництва та формування економічного патріотизму населення з метою відображення економічного потенціалу України, є питанням національної безпеки.
Існуючий стан речей обумовлює актуальність проблеми і необхідність проведення подальших наукових розвідок у даному напрямі з метою підвищення рівня національної безпеки України та її економічної складової.
Список використаних джерел
1. Баженова О. В. Економіко-математичне моделювання економічної безпеки України: [дис. кан. екон. наук]:08.03.02 / О. В. Баженова .– К., 2004. – 195с.
2. Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі наук про економіку / О. С. Власюк.– К. : НІПМБ РНБО України, 2008. – 48с.
3. Данільян О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації / Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. – Х.: Фоліо, 2002. – 285с.
4. Закон Украіни «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003р. №964-ІV.– Режим доступу : http://www.rada/gov.ua.
Триндюк Тетяна Миколаївна,
студентка
Херсонський національний технічний університет
ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЛЮДСТВА
У сучасному світовому господарстві посилюються не лише взаємозв’язок і взаємозалежність локальних і загальних, але й національних і глобальних інтересів. Одночасно діалектика розвитку нашої цивілізації загострює цілий ряд загальносвітових проблем. Серед глобальних проблем ми частіше всього виділяємо проблеми роззброєння, екологічну, демографічну, енергетичну, сировинну, продовольчу, проблему використання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші. Виникнення таких глобальних питань тісно пов’язане як з безпосередньою сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується відповідна сфера діяльності людства.
Ці проблеми торкаються всього людства, впливаючи на інтереси і долі всіх країн, народів і соціальних верст населення, вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загострення можуть, взагалі, загрожувати існуванню людської цивілізації. Для їх вирішення потрібні спільні дії всіх країн і народів. Якщо уважно проаналізувати їх, то можна помітити, що ці проблеми тісно взаємопов’язані, як ось, наприклад, енергетична і сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна з продовольчою і т.д.
Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони суттєво впливають на структуру і темпи суспільного відтворення, на динаміку економічних процесів, спричиняють пошуки ефективних форм та методів управління.
Серед глобальних проблем людства на сучасному етапі розвитку, можемо виділити наступні:
- необхідність збільшення тривалості життя i вирішення проблеми старіння людини ;
- уникнення термоядерної війни і забезпечення миру між народами, недопущення несанкціонованого світовим співтовариством розповсюдження ядерних технологій, радіоактивного забруднення довкілля;
- регулювання стрімкого збільшення населення Земної кулі;
- уникнення катастрофічного забруднення навколишнього середовища і зниження біорізноманітності на планеті;
- забезпечення людства ресурсами на довготривалу перспективу;
- подолання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, подолання бідності, голоду, неграмотності.
- деградація земель;
- озонові дірки;
- проблема СНІДу;
- глобальні епідемії (приклади - грип пташиний, грип свинячий).[1]
Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру; б) економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці.
На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення довкілля.
Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розвинених країнах спостерігається старіння і депопуляція населення.
Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.
За останні десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у розв'язанні глобальних економічних проблем - сировинної і енергетичної. Проте у багатьох країнах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема – продовольча, є дуже гострими.
Аналізуючи всі ці глобальні проблеми приходимо до висновку, що кожна з них має своє економічне підгрунтя. Політичні проблеми, на мою думку, утворюються через бажання до збагачення, нагромадження, екологічні – через брак коштів, вільних робочих місць, недостатність заробітку і, також, бажання багатства, точно ті ж причини я бачу і для демографічних проблем, якщо ж аналізувати соціальні проблеми, то можна сказати, що їх причинами є брак фінансування, нерозвиненість економіки та держави.
Сукупність перечислених проблем стосується різних сфер діяльності людства, а тому потребує комплексного міждержавного підходу до їх розв’язання. Це вимагає від світового співтовариства об’єднання своїх зусиль і ресурсів, звідси — необхідність глобальної перебудови всієї системи економічних та політичних відносин.
Одним із головних завдань нашого покоління є пошук раціональних шляхів вирішення цих проблем. Кожна з них потребує свого підходу та аналізу, але основними шляхами розв'язання глобальних проблем країн, що розвиваються, є такі:
- здійснення системи заходів, спрямованих на забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку цих країн у науково-технічній і соціально-економічній сферах;
- формування нового світового порядку, який би гарантував реальну допомогу країнам, що розвиваються, у вирішенні їхніх проблем;
- істотне трансформування у межах світового господарства механізму ціноутворення на природні ресурси шляхом відходу від їх визначення гігантськими ТНК, що контролюють природні багатства країн, що розвиваються;
- нарощування випуску готової продукції цими країнами, що дало б змогу навіть за існуючої кон'юнктури на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;
- надання економічно розвинутими державами світу країнам, що розвиваються, значних фінансових, людських, технічних та інтелектуальних ресурсів для розвідування і розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування та реалізації за трансформованими цінами з метою збільшення валютних доходів, встановлення ними економічного суверенітету над цими ресурсами. Зазначені кошти спрямувати на інтенсивний розвиток сільського господарства, подолання його нераціональної монокультури. З цією метою у 2000 р. країни-члени ООН ухвалили "Цілі розвитку для нового тисячоліття", а з 2002 р. - "Монтерейський консенсус", в якому обумовлюються конкретні зусилля триразового збільшення допомоги найбіднішим регіонам світу для забезпечення міжнародної мети: підвищення обсягу зовнішньої допомоги до рівня 0,7% від сукупного ВНП заможних країн;
- здійснення прогресивних аграрних перетворень у сільському господарстві цих країн та ліквідація неоколоніальних форм господарювання в цій галузі.[5, 436-442]
Список використаних джерел
2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч.посібник.- К.:КНЕУ,2001. – 328 с.
3. Бурляй А. П., Андрющенко А. М., Середа Г. І. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 520 с.
4. Політична економія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2003. — 354 с.
5. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук проф. В.Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – 487 с.
