Ромат Тетяна Євгенівна,
аспірант кафедри права і законотворчого процесу,
Національна академія державного управління при Президентові України
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Інтелектуальна власність у сучасному суспільстві набуває все більшої значущості, та розповсюджується на все ширше коло відносин, у зв'язку із цим почастішали випадки порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності, невиконання умов договорів щодо використання інтелектуальної власності, інших конфліктних ситуацій у цій сфері.
Звернення до суду не завжди приносить бажаний результат. Навантаження судів та особливості процедури інколи призводять до того, що справа втрачає свою актуальність ще до того як вона була доведена до кінця. Слід враховувати, що порушення прав інтелектуальної власності найчастіше потребують негайного правовідновлення. Причиною цього є нематеріальна природа об'єктів інтелектуальної власності, що дозволяє відносно швидко їх відтворювати та розповсюджувати, особливо якщо йдеться про порушення прав на ці об'єкти в Інтернет. У деяких категоріях справ важливішим є не вирішення спору на користь однієї сторони та покарання порушника, що передбачається судовим принципом змагальності, а розв'язання конфліктної ситуації на користь обох сторін. Саме через це набуває актуальності такий вид альтернативного (досудового) вирішення спорів, як медіація. Механізм медіації дає реальну можливість для малих, середніх та великих підприємств, а також фізичних осіб зекономити витрати і час на вирішення справ у сфері інтелектуальної власності, та отримати результат, який би зміг максимально задовольнити сторони конфлікту.
До ознак та переваг медіації у порівнянні з іншими механізмами вирішення суперечок у сфері інтелектуальної власності відносяться:
- швидкість (1-2 дні);
- конфіденційність;
- зменшена ступінь формалізованості;
- невеликі витрати;
- рівність сторін, добровільність процесу медіації;
- можливість для сторін контролювати процес, вносити свої корективи;
- можливість припинити процес медіації за ініціативою сторони;
- активна роль сторін, диспозитивність процесу медіації;
- кваліфікованість та неупередженість медіатора;
- взаємовигідний результат;
- психологічні фактори, до яких, зокрема, відносяться уникнення конфлікту між сторонами й можливість подальшої співпраці.
Позитивною стороною медіації також є те, що за своєю природою вона фактично виключає протиправність дій сторін та застосування протизаконних схем, оскільки в ній беруть участь обидві сторони на правах паритету. Це є надзвичайно актуальним у сучасних умовах.
Як правило, ініціатива щодо вирішення конфлікту за допомогою медіації виходить від однієї із сторін. Тоді сам медіатор або організація, до якої звернулась сторона спору, направляють пропозицію іншій стороні. У 50-60 випадках вдається вмовити іншу сторону й тоді 80% спорів вирішуються успішно [1]. Сторони, що пов'язані договірними зобов'язаннями, можуть передбачити настання конфліктної ситуації та включити до основного договору медіаційне застереження.
Вирішення суперечок у досудовому порядку, без втручання державних судових чи адміністративних органів особливо популярні при вирішенні спірних питань, що стосуються права власності, і зокрема інтелектуальної, що є невипадковим. Інститут медіації одним із перших був впроваджений у міжнародній системі захисту Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ). З 1994 року в її структурі діє Центр з арбітражу та посередництва, що надає послуги з урегулювання міжнародних комерційних спорів із питань інтелектуальної власності між приватними сторонами. Розроблені провідними експертами з питань міжнародного врегулювання спорів процедури, що їх застосовує Центр, є загальновизнаними щодо спорів, пов‘язаних з інтелектуальною власністю [2].
На вітчизняних теренах медіація є відносно новим явищем. На це вказує як фактична відсутність правової бази, так і невелика кількість публікацій із цієї проблематики. Однак, останнім часом, процеси щодо впровадження медіації в Україні пожвавилися. В Україні вже існують громадські організації – Асоціація груп медіації України, Український центр порозуміння. IFC, член групи Світового банку, у співпраці з Києво-Могилянською бізнес-школою (KMBS), спільно утворили Український центр медіації. Прогнозується, що медіація в Україні має стати одним із найбільш популярних способів вирішення конфліктів, у зв'язку з певним ступенем недовіри до державних органів, а також через тривалу бюрократичну процедуру розгляду спорів у судах та інших органах. На жаль, поки що в Україні відсутній центр медіації, який би займався виключно справами інтелектуальної власності. У цьому аспекті слід відмітити активність Державної Служби інтелектуальної власності, представники якої декларують готовність до запровадження найближчим часом центру медіації на власній базі.
Як зазначалося, в Україні відсутнє законодавче регулювання медіації. У цивільному законодавстві це поняття не застосовується, хоча ним допускається укладення мирових угод. Кроком уперед стало подання суб'єктом законодавчої ініціативи – народним депутатом України О.І. Тищенком проекту закону «Про медіацію», що на даний момент опрацьовується в Комітеті Верховної Ради України з питань правосуддя. Щодо медіації в сфері інтелектуальної власності, то Концепцією розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009–2014 роки прямо передбачено, що «на часі впровадження альтернативних способів розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності, зокрема, медіації» [3].
На щастя, відсутність правової регламентації не стає перешкодою для розвитку медіації в Україні. Деякі юридичні компанії пропонують послуги з медіації. Як зазначає І. Василенко, «що стосується розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності, то, враховуючи піввіковий світовий досвід та реалії національного законодавства й правозастосування, за допомогою медіації вже сьогодні можна вирішувати такі спори:
- щодо ліцензування та передачі прав інтелектуальної власності;
- щодо порушень прав інтелектуальної власності;
- щодо права власності на винахід, тобто коли саме працівник розробив винахід – у свій власний час або в робочий;
- щодо авторства на винахід, якщо третя сторона зробила суттєвий внесок, та інші» [4].
З огляду на відсутність вітчизняної нормативної бази та значного досвіду в сфері медіації, реалізація цієї процедури в Україні зазвичай ґрунтується на звичаях ділового обороту або запозиченні багатого та різноманітного зарубіжного досвіду. Зокрема, у практиці вирішення спорів щодо інтелектуальної власності може використовуватися вищезазначене положення щодо медіації, розроблене ВОІВ. Також при вирішення відповідних спорів часто застосовуються рекомендації Центру ефективного вирішення спорів Великої Британії (CEDR).
Для впровадження медіації на державному рівні також слід ураховувати досвід зарубіжних країн у цій сфері. Активно користуються послугами медіаторів у Швейцарії, Канаді, країнах Бенілюкс. А в США, Великобританії, Австрії, Бельгії, Норвегії, Фінляндії, Російській Федерації правові норми щодо позасудового вирішення спорів закріплені на законодавчому рівні [5]. У Польщі та Чехії, по завершенні експериментального періоду, програми примирення (медіації) були не лише запроваджені, але й закріплені законодавчо. Не менше поширення цей суспільний інститут одержав у Японії, де в ділових колах існує негативне ставлення до судового способу врегулювання конфліктів. У Китаї, Гонконзі, Індії, Південній Кореї медіаційна угода має однакову силу з рішенням третейського судді. До 30% спорів у цих державах вирішується в позасудовому або досудовому порядку.
Слід зазначити, що у вітчизняній системі вже відчувається брак правового регулювання медіації. Зокрема, це може дати простір для зловживань і порушень. Не є врегульованими питання щодо того хто може бути медіатором, чи повинна ця особа мати професійну освіту, спеціальні знання та юридичний досвід у галузі відносин, до яких належить спірне питання. Недостатня компетентність медіаторів може стати підставою для підриву авторитету цієї інституції. Між тим, у деяких країнах діяльність медіаторів детально регламентується або навіть підлягає ліцензуванню. Зокрема, згідно з відповідним законодавством РФ медіатором може бути будь-який дієздатний громадянин у віці від 18 років, який не має судимості. Професійним медіатором – громадянин у віці від 25 років, який має вищу професійну освіту та пройшов підготовку за програмою, затвердженою Урядом РФ. Окремо зазначено, що медіаторами не можуть бути державні і муніципальні службовці. Законом також детально прописані порядок створення саморегульованих організацій медіаторів та їх основні функції. [2]
Через відповідну нормативну прогалину є незрозумілою правова сила медіаційної угоди, що впливає на виконання її умов сторонами конфлікту. Через це медіація поки не може стояти на одній ступені із судовими рішеннями. Також, щодо інтелектуально-правових спорів повинна обов'язково бути регламентована співпраця медіаторів з експертами в сфері інтелектуальної власності. Зокрема, це стосується питання які категорії конфліктів можуть бути вирішені виключно із залученням експерту. Окрім того, слід окреслити межі застосування медіації, тобто вказати в яких конфліктах вона може застосованою, а в яких ні. Зокрема, вбачається, що до сфери медіації не може бути віднесено спори щодо державного майна, у тому числі нематеріальних активів – об'єктів інтелектуальної власності державних підприємств.
З огляду на обмеженість застосування, медіація не зможе повністю замінити судовий розгляд справ у сфері інтелектуальної власності. Сильна та усталена судова система є гарантією виконання медіаційних угод. У багатьох країнах передбачено, що така угода розглядається як контракт, і, у разі невиконання його умов однією зі сторін, інша сторона може звернутися до суду, який зобов’язує сторону виконати умови договору.
Список використаних джерел:
1. Березанська В. Медіація як вихід із глухого кута конфлікту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.intelvlas.com.ua/actual/2010/1102/
2. Шевелева Т. Паладій М. Ви не хочете вирішувати конфлікт у суді? Тоді зверніться до медіатора [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sdip.gov.ua/ua/mediatcia
3. Концепція розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009–2014 роки, схвалена рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності (Протокол від 11 березня 2009 р. № 11)
4. Василенко І. Перспективи застосування медіації у захисті прав інтелектуальної власності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.human-rights.unian.net/ukr/detail/194839
5. Момот Л. "Розрулити" конфлікт і не побити горшки // Урядовий кур'єр. – 2007. –№212
